Місто літератури ЮНЕСКО

“Одеса має сто тридцять три тисячі жителів і розвивається швидше, ніж будь-яке невелике місто за межами Америки. Одеса – це відкритий порт і найбільший зерновий ринок у Європі. Вийшовши на берег, я ступив на Одеський міст і вперше після довгої перерви нарешті відчув себе як вдома”.

Марк Твен
«Простаки за кордоном, або Шлях нових паломників» (1867)

Історія Одеси – це історія мультикультурного, багатонаціонального та космополітичного міста з багатою літературною спадщиною. Твори одеських авторів перекладено багатьма мовами світу. У різні часи в Одесі жили, надихалися і творили відомі сьогодні всьому світу письменники.

Олександр Пушкін був засланий до міста за антицарську діяльність і присвятив Одесі один із розділів «Євгенія Онєгіна». У 1850 році тут працював Микола Гоголь над «Мертвими душами». З Одесою також пов’язані періоди життя і творчості Івана Котляревського, Михайла Коцюбинського, Івана Буніна, Володимира Жаботинського, Івана Франка, Анни Ахматової, Миколи Куліша, Жоржа Сіменона та багатьох інших. Одеський готель «Лондон» приймав таких відомих гостей, як Антон Чехов, Роберт Луїс Стівенсон, Луї Арагон, Ельза Тріоле.

У 2019 році Одесу офіційно визнали креативним містом ЮНЕСКО в номінації «Література», що стало значним культурним досягненням. Це визнання підкреслило багату літературну спадщину міста, яка формувалася протягом понад 100 років непересічним талантом одеських письменників, поетів і драматургів. Легенди Одеси, її портова атмосфера, архітектурні шедеври, неповторний гумор стали частиною світової літературної спадщини. Визнання ЮНЕСКО підкреслює важливу роль Одеси у світовій культурі та літературі. Місто входить до мережі «Літературні міста» ЮНЕСКО, до якої сьогодні входять 52 міста з 37 країн світу.

Адам Міцкевич

1798–1855

Всесвітньо відомий польський поет-романтик Адам Міцкевич кілька місяців провів в Одесі. Він був призначений викладачем лінгвістики в Рішельєвський ліцей, отримував платню, але фактично ніколи не викладав. Під час перебування в місті він написав знамениті «Одеські сонети» та частину «Кримських сонетів». Збірка викликала бурхливий резонанс серед читачів.

Менделе Мохер Сфорім

1836–1917

Видатний єврейський письменник, який до кінця життя здобув неофіційний статус класика та засновника сучасної єврейської літератури. З 1881 року він жив і працював в Одесі, справивши великий вплив на багатьох сучасників, зокрема на відомого письменника Шолом-Алейхема. Менделе Мохер Сфорім («Менделе-продавець книг») писав на ідиш, але пізніше переклав свої твори на іврит, зробивши неоціненний внесок у розвиток обох мов.

Шолом-Алейхем

1859–1916

Шолом-Алейхем, народжений як Шолом Рабінович, вперше використав свій відомий псевдонім у 1883 році. Він жив в Одесі з жовтня 1891 по травень 1893 року, активно співпрацюючи з місцевими газетами «Одеский листок» (Одеский листок) і Одеские новости (Одеские новости). У цей період він публікує вірші, казки та перший варіант свого роману «Менахем-Мендл». Він також безуспішно займався біржовими спекуляціями. Шолом-Алейхем писав переважно мовою ідиш, і критики називали його «єврейським Марком Твеном». Коли обидва письменники зустрілися, Марк Твен з гумором зазначив, що вважає себе «американським Шолом-Алейхемом».

Леся Українка

1871–1913

Леся Українка побувала в Одесі між 1888 і 1913 роками під час лікування від туберкульозу на Хаджибейському грязьовому курорті. Вона захоплювалася містом і присвячувала йому вірші, які увійшли до її поетичної збірки «Подорож до моря».

Костянтин Паустовський

1892–1968

За його життя твори Костянтина Паустовського були перекладені на 68 мов — по суті, на всі основні мови світу. У 20 столітті загальний тираж його книг досяг 70 мільйонів примірників. За підрахунками дослідників, його книги видавалися 600 разів на п’яти континентах. У 1960-х роках у Мюнхені було видано п’ятитомне зібрання його творів із передмовою Генріха Бьолля.

Ісаак Бабель

1894–1940

За збірку оповідань «Червона кавалерія» Ісаака Бабеля чотири роки переслідували, оскільки реалістичність його описів не відповідала радянській пропаганді. Яскраві персонажі «Одеських оповідань» — відомі контрабандисти й авантюристи Молдаванського району — стали літературною візитівкою Одеси. Бабель майстерно поєднував у своїх творах гумор і трагізм. Ернест Хемінгуей вважав стиль Бабеля навіть більш лаконічним, ніж його власний. Хорхе Луїс Борхес писав:

«Музика його стилю контрастує з майже невимовною жорстокістю певних сцен. Одне з його оповідань — «Сіль» — досягло рівня слави, властивого поезії, чого рідко досягає проза: багато людей знають її напам’ять».

Ілля Ільф та Євген Петров

(1897–1937) – (1902–1942)

Обидва письменники-сатирики народилися в Одесі. Обидва прожили всього 39 років. Їх найвідоміший роман «Дванадцять стільців» був екранізований 22 рази в 15 різних країнах у період з 1933 по 2016 рік. Серед країн, які створили екранізації, — Польща, Чехословаччина, Великобританія, Німеччина, США, Швеція, Бразилія, Куба, СРСР, Італія, Франція, Австрія, Іран і Литва.

Валентин Катаєв

1897–1986

Письменник, драматург, журналіст, роман Катаєва «Самотній білий парус» став класикою літератури для дітей і дорослих. Був також одним із засновників відомого літературного журналу «Юність».

Юрій Олеша

1899–1960

Автор роману «Заздрість», багатьох видатних п’єс і оповідань, Олеша мав унікальну здатність вловлювати психологію своїх героїв. Він часто досліджував теми соціальних конфліктів. Його роман надихнув «L’Envie» («Заздрість»), твір французького письменника Ежена Сю, одного з піонерів сенсаційного кримінального жанру в масовій літературі. Envy отримав схвальний відгук від Володимира Набокова та інших.

Олександр Купрін

1870–1938

Плідний прозаїк і автор оповідань, найбільш відомий завдяки «Гранатовому браслету». Під час перебування в Одесі Купрін написав «Гамбрінус», виданий у 1907 році, який прославив місцеву пивну серед письменників і журналістів. У певному сенсі «Гамбрінуса» можна вважати попередником перших літературних кав’ярень 1920-х років.

Одеса завжди була перехрестям культур та ідей, містом, де художники з усього світу знаходили натхнення для своєї творчості. Це більше, ніж просто географічне розташування, це культурний феномен із безмежною здатністю надихати.